Дощ блукає, осінній безхатько,
Його до себе ніхто не пускає.
Він, як завжди, приходить зненацька,
А навіщо? Та хто його знає.
Він, як кіт, під дверима шкребеться,
Щось під вуса собі там муркоче,
Чиєсь хоче розчулити серце,
І комусь розказати щось хоче.
Та дарма, бо всі вікна забиті,
Кожен душу під ковдру ховає
У своєму маленькому світі,
Де дощу, на жаль, місця немає.,.
