Із ранку грає на гармошці
Дідусь у благенькій сорочці
На лаві вокзальної зали,
Щоб настрій хороший всі мали.
З душею немов розмовляє,
І польки, і вальси він грає,
Мелодії давні, забуті,
Колись в його юності чуті.
А люди снують по вокзалу
І гривню хтось кине недбало,
Жаліючи діда старого.
Ось лиш не знайшлося нікого,
На жаль, із них ані одного,
Хто б став, хоч на мить біля нього,
Щоб гру дідусеву почути
І в очі йому зазирнути.
А в них, у очах тих блакитних,
І горе й образа на рідних,
Що вигнали з дому на старість,
З родини зірвали, мов наріст.
І грає дідусь на гармошці
В благенькій, в клітинку сорочці
На лаві вокзальної зали,
Щоб люди добрішими стали…
