Забуття... Згубитися... Не бути...
Мрієш же про це в часи страждань.
Роздираєш болем серце скуте,
що тремтливо-трепетне, як лань...
Що ж воно сполохано так б'ється,
ніби птаха схоплена у сіть?
У глибинах в йому десь на денці
джерело криничне жебонить...
І жадає сонечка з-за пругу,
і дощу пречистого з небес,
пахощів заквітчаного лугу,
спокою вигойдуваних плес...
Та вертає щось тебе до болю,
вихопивши грубо відо сну...
Сцени, п'єси, маски, ролі-ролі...
А тобі б свою лише... Одну.
