Ми не створиимо ко́леса і вакцини від раку крові,
Нам не будуть заздрити бідні і юроди́ві,
Та коли все життя зо́всім поряд від тебе холоне -
Це не робить мене щасливим.
Ми домовилися невпинно іти до цілей,
Цілувати лиш тих кого любимо, чи хотіли б.
Цигарки, алкоголь і фаст-фуди вбивають тіло
і той мозок, що молодь задіяти не схотіла.
Попри це, політичні скандали, погодні умови,
Ми домовилися без слів, пам'ятаєш - в підземці?
Що на віру сприйматимем вчинки, а не розмови -
щоб не ранити більше се́рця.
А коли я на тебе дивлюсь то впадає в око :
синя тінь під чима, відсутність завзятого блиску,
І в зіницях, розбито, від втоми таких широких,
безнадії скляне намисто.
Ми як Тесла й наврядчи нас хтось зрозуміє на повну,
Але це вочевидь неважливо якщо ми стримаєм слово,
Я б хотів, щоби ти покохала хоча б раз - знову.
Я б хотів, щоб в тобі стало більше живого.
Гарно, Лі!
І "безнадії скляне намисто" - дуже влучно.
Радий, що повертаєтесь, хоч і зрідка
LIRA відповів на коментар Дантес, 17.11.2017 - 01:27
Ох,любий друже！Десь я ділась і незчулачь як то трапилось , вже другий рік якийсь побутовий пил в голові замість рим. Так рідко щось виходить виносити 😭😳
