|
Вірші деяких конкурсантів, учасників та членів журі. Все, що я змогла знайти в інеті. Вибачте, якщо можливо знайшла НЕ КОНКУРСНИЙ вірш. Важко шукати авторів, іще важче – вірш, не знаючи його назви. )))
Читайте, аналізуйте, обирайте те, що вам ближче до душі. На хвилинку уявіть себе на місці журі Фестивалю, що вже поступово стає нашою історією.
##########################
Єлизавета Жарікова
***
Я нікуди не йду
Крім спраги німої трави
(пісня)
1.
Це як у снах,
Де зрослися міста, де нічого, крім себе…
Коло вікна
Задивлятися в тишу морозного неба.
Небо шорстке,
Сіроковдряне небо кудись відповзає,
Все не таке,
Все пручається, голе, слизьке і безкрає.
Дивлюся на фото людей, де вони посміхаються,
За що б зачепитись у світі: усе нетривке таке,
Скажи тим, хто прийде погрітись, нехай залишаються,
Усі феєрверки в пітьмі, як сигнальні ракети.
Але,
Приспів
Я нікуди не йду, я лишаюся тут і даю тобі руку,
Я буду триматись за тебе — і знов буде світ наш простий і живий,
А потім, на виході з літа, нічого, нічого не буде на світі,
Крім спраги німої трави,
Крім спраги німої трави.
2.
Вікна горять,
Їх багато, вони поцейбічні, не гріють,
Сіре звіря
Причаїлось, затихло, дрімає і мріє.
Хто б відгадав
Що чекає за рогом (куди б його дітись?).
Буде вода,
Навесні буде просто вода хлюпотіти.
І діти шукатимуть неба в калюжах побрижених…
Якби пригадати, чого так запекло хотілося…
Неназване так проступає печально і ніжно,
Що деревом стати або на шматки розлетітися.
Приспів
3.
Це як завжди:
Світ тікає, коротшають наші хвилини.
Де не сиди,
Не сховатись від цього повільного плину.
Що є для нас:
Десь дитинство стікає і піниться в ринвах,
Вітер і час
І далекого неба пекучі жаринки.
Дивися, як місто засніжене спить і здригається,
Уривками слів: чи анафема, чи алілуя…
Дерева стоять на молитві крізь ніч неприкаяну,
І янголи нашими снами таємно листуються.
Уляна Дудок
***
а постіль пропахла кавою
до локонів мідно-корицевих
все місто здавалось забавою
з монетами стертими лицями
полотна ще дихають румбою
і дотиком пальців шовковим
були ви мадонною згубою
осіння богине любови
а місто примхливо нахмуриться
продовжить свої карнавали
чужою прокинеться вулиця
де ми так нестримно кохались
(з нової збірки поезій "Дім з верандою для мрій" (2013)
Русана Гордієнко
НАДІЯ
***
Голоси і ритми
Предків
Сплітаються в генах
Бездоганно
І не повторити ніяк
Солов"їної пісні
наспіваної вспак.
Мій сонячний знак
На твоїх передпліччях
лишився
з сАмого ранку.
Я - куртизанка.
Куртизаню віршами
Малюю картини
мазками,
стукаю серцем,
як в мами
і болЮ
спогадом карми.
Бери мене
майже задармо -
За сонячний промінь,
за запах полину...
За сміху розмінну монету
Продається ціла Планета
мОїх світів...
У Захід примарний
знов відлетів
твій журавель..
Сутеніє...
Небесні сині
нині
"при надії"...
Наталя Баницька
ЖИТИ ВАРТО…
***
Шукаю притулку у хвилях замріяних трав…
(із записів Мавки)... (Лізо… Маріє… Марто…
Я вас колись… я усіх вас колись – кохав…
Я – вас кохав…
а тому, мабуть, жити – варто…)
Шукаю притулку… на сьому свою висоту…
Все – уже сталось… й нічого не може статись…
(Я вас... Маріє... Лізо… і навіть – ту,
що просто йшла,
щоб ніколи не повертатись…)
І знову пірнаю - на сьому свою висоту…
Море – безмежне!… усі ілюзорні звуки…
(Я вас… Маріє… Марто… і навіть – ту…)
“Тату, візьми мене,
як колись, на руки!…”
Де мої трави… роси… просто скажи – де я?!
Море – безмежне! небо моє так низько!..
Чуєш, колише Всесвіт знову нове ім’я……
Чуєш, гойдає вітер
легко чиюсь колиску…
Боже!.. колише вітер знову колиску ту…
Світ збожеволів… бачиш?... світ – пакував валізи…
Світе, скажи,чи мав ти хоч якусь мету?!!
………………………………………………………………………
(…..…я вас – безмежно ніжно…..
……………………….Марто… Маріє… Лізо…….)
Людмила Лінник
Сама собі не сподівалася))
Від ліхтаря подала свою писанину на Всеукраїнський фестиваль-конкурс Мовою серця, лиш тому, що в Франківську, а я зараз не надто мобільна)))
Аж тут виявилось, що вона (писанина та) в мене - еротична ;)
Таке - ІІІ місце в номінації "інтимна лірика - еротична поезія" :)
Ну, що я вам можу сказати... Несподівано. Приємно. Знаходжу в собі нові грані. Якраз пора ;)
Щиро вдячна організаторам Оля Бреславська Roman Boychuk! Знаю, наскільки непросто в наш час щось таке організовувати! Ви мега-супер-круті!!!
Спасибі членам журі за працю. Це також нелегке випробування ;)
Вітаю переможців! Оскільки нікого не знаю, то й не тегаю, сорі.
Окреме спасибі і вітання Rusana Gordiyenko енд компані! Дівчата, ви таки нереально круті!
Руся - ти моє натхнення. Моя Провідниця! Може, й не писала б взагалі, якби не ТИ!
Котичку, Andriy Savka, ти якраз вчасно приїхав)))) Соняшники - соняшні! Дякую :)
Ну і сам конкурсно-еротичний вірш)
***
Ти мене твориш.
Своїми обіймами,
Цілунками, поглядом.
Я справжня, там, під одягом,
Де тільки ти мене бачиш.
Розплітаєш волосся –
Пахне ромашкою.
Тріпочу пташкою
В тебе на плечі.
Сумні орачі
Перекрають мої поля.
Натята на скибки земля
Віддаватиме вогкий дух...
Там колись зеленів спориш...
В тиші зашелестиш
Колосками пророслих сліз.
Створи мене вільною!
Ти ж можеш!
Фатою весільною
Снується туман...
Іде караван
Лякливих моїх бажань.
Без вагань
Ти б їх здійснив.
Вчора мене створив,
Нині – зломив...
Що тобі?
Я – земля.
Зорана, покалічена,
Твоїм слідом помічена.
Стежку витоптав
Через серце.
За що мені все це?!
...
Твориш мене – твори.
Оксана Шевців-Мазур
***
СОН ДАНАЇ
Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
Накочувались лоскотом і сміхом.
А риба плюскалась — така потіха,
А я легка допоки… але тихо!
Лиш павутинка золота, де криль-
ця пташки перелітної весни,
Як подих-дотик зніженого сонця.
Підшкірні пестощі чи просто сон це?
Як спурх метелика, як стиск долонь цей
Скрадливий порух вуст: засни, засни.
Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
Ліниво огортали чуле лоно.
Така наївна і необоронна,
Ріка ураз зробилася бездонна
І уневажнила вагомий біль.
Медвяна повінь золотим дощем
Зліпила вії у солодку втому,
Вгадала путь до місячного схрону.
Останній спротив, а затим судомно
Кричала так: іще, іще, іще!
Впустила рибу між колін, і звив-
на течія дражнилася лускою,
Тікала і не мала супокою.
І золоті кайданки… що ж ти коїш…
Ловила рибу. Дощ мене зловив.
листопад 2011
Надія Капінос
Ріо-ріта
***
...тонуть в легкім шардоне
марципанові губи...
Тане морозиво -
біла вершина Монблан...
Сонце - веселий п"яничка
з обличчям,як бубен,
з дозволу МОго ,- з розгону! -
пірнає в стакан...
...Вип"єм Цей День-
в ньому стільки
Гарячого Літа!
Юна бджола вже
танцює хмільний
пасодобль...
...крутится в серці
забута колись Ріо-Ріта ...
...котиться Сонце
під білі дахи
парасоль
в літнім кафе,
де завмерла,
чекаючи,злива:
ніжність не-сказаних
слів ще - на відстані вій...
...вСУпереч сотням розлук
я - шалено красива!
ВСУпереч тисячам війн -
Ти вернешся - ЖИВИЙ!
...я зупиняю секунди
зусиллями волі -
жовта бджола завмирає
в повітрі на мить...
Ким би не став ТИ -
дарунком
чи вироком долі, -
День Цей - я знаю!-
від куль Тебе ТАМ
захистить...
День Цей із присмаком
губ -марципанове
Літо...
День - карамелька,
малиновий Вічності смак,
де на пів-світу лунає
в мені - РІО-РІТА...
ТИ -поверНЕшся! Бо я ТЕБЕ...
я ТЕБЕ... ТАК...
Леся Мудрак
Stop
***
Stop!!! Оче-ви-дно,
дно видно, о-о-о!
Он, диви: — Чи Ви?
Чи не Ви:
отче,
лечо,
мачо…
В голові —
гном плаче.
…чап-пач-чап…
ходять сльози в очах:
Ізольда без Трістана
пережила три
стани,
а не…
Олжа?! жало —
у ло-
ні?! —
ло-
па-є…
Віп- пів-
екстаз —
узами шлюб-ни-ми —
враз…
А чи акбол, любка, є?
І — STOP!
Знову — на пост?!
Фортуна нутра
виголошує тост:
– За тебе, за мене,
за наше дитя…
…Тибет для нас — табурет.
чи терубат —
все глибше — назад…
Dasein,
спивай
те,
що вихопив місяць, а-а-ай! —
пивом мови цих тіл:
ось, тихцем — коло з кіл…
Лік?..
Оволодів оловом, оводе?
То ж — STOPPP!!!
ай-ай!
…дна таки не видно!
Ліна Ланська
ТАЇС
Ти втомилась застиглій вежі
Готувати терпкий аніс.
Хтось за нами невпинно стежить,
Може доля, моя Таїс?
Крапля лоскітно пестить груди
Проганяє всебічне зло...
Не зніма лиш вуаль полуди -
Потьмяніле душевне скло.
Чару повну хмільної браги
Наливай, не сп"яніти більш.
Де знайшла ти стільки відваги,
Віддаватись за мідний гріш?
Перекреслити як минуле,
Влада з пристрастю розійшлись?
Спрагле тіло і серце чуле,
Подаруй мені, як колись...
Що ті вежі, гетеро люба,
Велич влади - кінець меча.
Коли точить смертельна згуба,
Обійми, прожени печаль.
Переможець - обранець долі,
Лиш один може, на мільйон.
Без кохання безсилі й кволі,
Не звінчає нас Вавилон.
Амазонко, давати відсіч
Ти втомилася ворогам.
Моя слабкість, мій щит зусібіч,
В сріблі викликом стань богам.
Мар'яна Тисяк
Десь там…
Десь там….
…де падає зоря…
Вже догора мій світ без тебе!
І похапцем шматочок неба
Краду. .. обпікшись....
спрагло я!
…Твоя….
Забувши…..
хитрість лихваря
ввіряю скарб наївно-щиро:
любові втомлене вже Диво
лукавій звабі…..
Звіздаря….
…пітьма…
Йдучи самотні
ночі вбрід,
закутавшись в густу розлуку,
шукатиму очима руку,
що наш запалить….
змахом світ!
…Політ!..
А він –
безпечно і грайливо:
то тут, то там моргне здаля….
Жорстокий! Знає, й Вічність я –
Його!.... забуто-
норовлива…
…щаслива…
ID:
685611
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.08.2016 20:47:18
© дата внесення змiн: 23.09.2016 00:44:28
автор: Ірина Лівобережна
Вкажіть причину вашої скарги
|
усім гарного настрою 
