Як хочеться побачити ті очі,
Які не бачу цими днями,
Так пролітають будні й ночі,
І час терзає поміж нами.
Зриває спогади ясні,
Котрі навіюють ту казку
І сльози на очах рясні,
Приховують жалючу маску.
Як хочеться в обійми взяти,
І пригорнути мов до серця,
І більш все коле, так ніколи,
Й не чути біль що дико рветься.
І подих зводить в унісон,
Думки немов десь поміж нами,
Та все ж болючий тільки сон,
Що міст будує між світами.
Як хочеться тебе почути,
І хочеться з тобою жити,
Відкривши очі більш любити,
А не терпіти біль жалку.
І чесно кажучи від серця,
Котре товче і дико рветься,
В злітає й потайки несеться,
В країну де пануєш ти.
А я не можу це читати,
В думках безжально рахувати,
Не вдале те не приховати,
І пробігом минають дні.
А я хотів б лише сказати,
Обнявши, щиро прижимати,
І у всевишнього благати,
Все більше незабутніх днів.
А.А. Отченко 15.04.16 р
