|
Знаєш, я раптом побачила, що відбувається, коли людина пливе за течією, погоджується із одноманітністю своїх днів, приймає істину неможливості справжньої повноти життя, справжньої близькості, коли погоджується з істиною самотності, з істиною того, що в її житті кардинально вже мало що змінеш.
І живе. Просто живе, день за днем, наче тягнучи свою лямку. Ранок, сніданок, тролейбус, робота, вечеря, черговий викачанний з мережі фільм, спілкування в інеті з чужими тобі людьми, сон без сновидінь, і новий ранок, комунальні рахунки, рутина на роботі, і кицька вдома, і вечеря нашвидкоруч, і наче інтелектуальний серіал, і наче непогані знайомі у соцмережі...
Життя. Знаєш, життя.
І так кортить спитати – чи людина дійсно живе чи доживає, таке відчуття, що мало кому є діло до своєї долі, наче це чорнетка, наче попереду ще купа днів і ранків, і колись встигнеться, колись змінеться.
Колись ти ляжеш не о пів на четверту, як завше, бо вже багацько місяців не можеш відірватися від екрану комп`ютера, аби нарешті виспатися, ти ляжеш об одинадцятій, ти прокинешся бадьорим – і в тебе нарешті буде час і, головне, бажання не просто поснідати, а відчути смак їжи, ти ж давно не відчував справжній смак їжі, згадай. І ти підеш пішки, без тролейбусу, ти спробуєш... і не запізнишся на роботу. Ти підеш на вечерю у гості до подруги дитинства, яку не бачив вже багато років, бо останнього часу ви спілкуєтеся лиш у соцмережах, хоч і живете у одному місті, а наступного дня запросиш її до кав`ярні, і хай йому грець ті гроші, які ти завше бережеш до останньої копійки, ти замовиш всі ті коктейлі, на чудернацькі назви яких не раз звертав увагу, але не наважувався спробувати, ти зробиш ковток – і прошепочеш тій трохи збентеженій пані, твоїй подружці – простій і щирій, і анітрохи не схожій на героїню твоїх мрій –
Як тобі ії не вистачало.
А потім, та чого ж ні – підеш дивитися серіал.
Просто потім.
І згадувати її слова про те, що їй теж не вистачало тебе, і розуміти, що ці прості щирі речі гріють набагато краще за всі пречудові віртуальні реальності та реальні віртуальності.
За вечері, кицьок і мережу, повну нових фільмів.
І що життя – воно може бути такім різним, знаєш. Ти обираєш істини. Ти обираєш напрямки. Ти формуєш течії. Ти сам наділяєш себе цією владою.
Чи не наділяєш.
ID:
651236
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.03.2016 11:29:57
© дата внесення змiн: 13.03.2016 11:29:57
автор: Олена Яворова
Вкажіть причину вашої скарги
|
