Вечоре мій коханий! Як довго ми не бачилися - тут, серед полів, наодинці!
Зустрічаєш мене, як завжди. Підставляєш рожеву щічку для поцілунку. Невже засоромився?! Тобі личить цей ніжний рум'янець! Та мене не обманеш, джигуне -спокуснику!
Дивитися на тебе - справжня насолода. Який же ти красунчик! Не можу відірвати очей від твоіх несамовитих рожево - блакитних плечей!
Я дивлюся вгору, а ти в цей час наближаєшся до мене і лагідно обіймаєш вітерцем.
Ти так близько, я відчуваю твій запах. О, як же ти пахнеш! Це саме той запах, який зводить мене з розуму. Де ти береш ці чарівні парфуми? З чого ти іх робиш, химерний винахіднику? Із квітів, землі, води, дерев, із сонця, співів птахів, ще...із чого ще?
І я вже не можу відірватися від тебе! Я дихаю лиш тобою. Без тебе вже нема мені життя.
А ти загортаєш мене у прохолодний синій оксамит і ніжно несеш місячною доріжкою, що вже простелилася по воді - у саме небо.
У нас небагато часу. Ще трохи, і ти розчинишся в темряві ночі, а я ... ще сяятиму до самого ранку - навіки твоя, Зоря Вечірня.
