Що робити мені, накажи, Ваша милість,
Я сказати слова не зумів, хоч хотів…
А тепер, а тепер лиш молитись лишилось,
Бо до тебе мій друг засилає сватів…
Не вгасити жагу, не напитися з мрева,
Зігрівати в руках твоє фото анфас?
Та чомусь, та чомусь посивілі дерева,
Як смеркає ще звично чекають на нас.
Закликати у снах і не раз, і не двічі –
Ти хоча би краплинку надії залиш…
А мені, а мені заглянути б у вічі,
А мені до руки доторкнутися б лиш…
Як збіднів білий світ, обезбарвили речі,
Зазвучали невтішно акорди сумні…
Але як, але як у оцій порожнечі
На роки в самоті залишатись мені?
А щасливе життя відшумить десь поблизу,
Та втішає одне – в ньому будеш і ти…
А мені, а мені пакувати валізу
І на свій полустанок понуро брести…
І терпка, як любов, зрозумілість утрати –
То ціна помилок, адже ми не святі…
А мені, а мені лиш би поруч стояти,
І під руку з тобою іти по житті.
Але серце не хоче здаватись і кличе,
І відстрашує мить, для котрої ти раб…
Ти мені, ти мені усміхнись таємниче,
Поцілуй, притулись наостанок хоча б…
Не змиритись мабуть, час іти на пропаще –
Ти збагни я тримавсь, скільки міг, бачить Бог!
Бо мені, бо мені не позбутись нізащо
Тої муки чекань і надії тривог…
Запис, аранжування і виконання Сірий В.
Мені теж спочатку здалося, що тексту забагато... Але мелодія і спів заворожують і компенсують це. Чудовий вийшов романс! (Хоча я спочатку завжди читаю текст, примірюю його під себе...Мені хотілося б написати у чотирьохдольному розмірі і трохи енергійніше, швидше. Але то моя думка. У тебе все вийшло дуже добре!)
