не залишай моє тіло згорати у ватрі
у полоні спраглих недоцілованих вуст
твої дотики схожі на древні мантри,
загублені дороги кельстських міст
не закривай плечима порухів вітру
дай їм піднести нас до безодні
безодня - то небо, розгадка нехитра -
нас прагли зламати якісь віроломні
не гаси цей вогонь, що облизує ноги
дозволь йому зігріти твоє тіло
ми з тобою в полоні знемоги
п*ємо келих насолоди здичавіло
не кричи що кохаєш, я розріняю шепіт
ми одне ціле, за крок до винагороди
ти чуєш, ледь вловимий тихий скрегіт?
нам відчиняють двері безмежної свободи