Є друзі – і чужі, і рідні,
і маю добрі врожаї.
Усе моє – поля, гаї.
Але нікому не потрібні
версифікації мої.
Одна надія, що на небі
читаються мої думки,
які написані для тебе,
але немає ще потреби
запам'ятати ці рядки.
Бо ти чекаєш на шамана,
московію Батия-хана,
вдихаєш інший аромат
нової Шамбали – Корану,
що відміняє шаріат.
У тебе Біблія настільна,
а віруєш бозна-кому –
попу Росії.
Ти наївна.
Є Україна самостійна,
а ти не віриш і Йому.
І живучи у цій юдолі
нещирості і каяття,
не відаєш науки волі,
яка гартує наші долі
на сцені нашого буття.
Не знаєш ролі України
у промислі Його мети.
Життя навчає і дитину,
що наша нація єдина,
а ти чужа у неї... ти...
Ми стоїмо, ми не упали.
Ще не пожаті врожаї.
Феміда виставляє бали,
коли кінчаються бої.
Ще не сиділи генерали
за підлі подвиги свої.
Тебе науськує політик,
який у суєслів’ї пліток
не добачає рук Москви.
Не ми одні у неї свідки,
коли гниє із голови,
коли готує нас у клітку
руками нашої «братви».
Тобі куди? Мені – направо.
Аплодисменти!
Тихо...
Браво!
Потрібне Ваше слово гостре, бо, як не крути, а в пам'яті відкладається, навіть у кремлівських посіпак, що вже казати про тих, хто поділяє Ваші погляди, і відчуває себе не самотнім...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колись була така пісенька:
"Я повторяю і ти повтори..."
В ідеологічній війні поки-що перемагають гроші і безпринципність, а що можна цьому протиставити?
Інколи вже починає здаватися, що всі наші слова – даремні: хто за Україну, тих агітувати не треба, хто її ненавидить, той вже й не полюбить, а ті, хто ні вашим, ні нашим... чи варті вони того, щоб за них серце рвати...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глас вопіющого в пустелі проклав дорогу Ісусу Христу.
