Вдавлюсь сльозами, але не заплачу.
Просто задушу в собі цю печаль.
Господи, дай їй терпіння і вдачу.
Нехай не вдягає зажурну вуаль.
Я не найкраще, що було із нею,
Просто тримав її серце, як міг.
Там за колючою супербронею
Гордість її чарівну переміг.
Ніжна й ласкава, а часом пекуча
Пристрасна й вірна, але все не так.
Ми простояли недовго на кручі,
Та не з'явився наш спільний літак.
Вдавлюсь сльозами, але затвердію.
Просто задушу в собі цю печаль.
Ти ще, можливо, плекаєш надію.
Але ти вже не моя магістраль.
Я тебе люблю, але тобі важко.
Тож йди, як вважаєш потрібно іти.
Може, колись, червоненька ромашко,
Пересічуться ще наші мости.
Їй значно важче, тож дай їй терпіння.
Все це проходив, тому й затвердів.
Я не жбурлятиму в неї каміння
Бо в неї попереду сотні ходів.
