Чорні хмари закрили ясне сонце,
Небо сіре, дощ стукає в віконце.
В кімнаті самотньо свічечка горить,
А маленька дівчинка перед іконою стоїть,
На дитяче обличчя падає світло,
Заплющивши очі вона шепче молитву.
Помітно, як по її щоці котиться сльоза,
А в тиші ледве-ледве чуються слова:
«Боже, я знаю, ти чуєш мене,
Не прошу цукерок, благаю про одне -
Нехай Україну нашу омине біда,
Нехай нарешті закінчіться війна.
Бо скільки людей кожен день гине,
А скільки ще війна ця поглине?
День у день проливається кров,
І чуються постріли знову і знов,
Людей втягує до кривавого виру.
А так хочеться спокою і миру,
Щоб сміх дитячий лунав скрізь,
Щоб не було ні тривоги, ні страху, ні сліз,
Щоб іскорки радості грались в очах,
І щоб скоріш закінчився цей жах!
Боже, я знаю, ти чуєш мене,
Не прошу я цукерок, благаю про одне -
Нехай Україну нашу омине біда,
Нехай нарешті закінчіться війна…»
ID:
612920
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 12.10.2015 21:57:15
© дата внесення змiн: 12.10.2015 21:57:15
автор: TIAnn
Вкажіть причину вашої скарги
|
