Пиши мені, і я тобі буду писати…
Слова із уст що ми не в змозі вже сказати,
Що лиш в думках з неволі посилились,
Ми були разом, тепер ж усе змінилось.
Пиши мені, і я тобі буду писати…
В папері почуття, будем передавати,
Усе що душу лиш тривожить,
Пишу, хоч я й уже не можу.
Пиши мені, і я тобі буду писати…
Й чекати відповідь, буду чекати…
Перебігом рядки переглядати,
І в кожнім слові більш і більш кохати.
Пиши мені, а я буду читати…
Читати те, й уста твої вбачати,
Ту посмішку що з поглядом покрила,
То ти звучання слів усіх змінила.
Пиши мені, і я буду писати…
Поміж рядки ти змусиш все згадати,
Й сльозою почуття ось ті пролити,
Життя котре нажаль вже не змінити.
Пишу тобі, а ти не будеш знати…
Ти просто не захочеш це читати,
І чути що слова ідуть від мене,
Ти скажеш що безглузді й не для тебе.
І в болі це мене усе терзає,
Я пишу а життя усе читає,
Слова що від душі і серця линуть,
Здавалось що б не читані загинуть.
Пишу тобі, хоч міг й усе сказати…
Та ти не хтіла вірити й чекати,
Ти поспіхом своїм усе змінила,
Ти просто не кохала…Й не любила.
А.А. Отченко 30.08.15 р.