Дай мені, доле, нитОк кольорових.
Вишию небо і квіти,
Човен, що мліє на хвилях Дніпрових
В золото-променях літа.
Вишию хату, лелечу родину,
Сад, такий серцю жаданий.
Сірих ниток не потрібно. Хмарину
Я вишивати не стану.
Ще що? Альтанку, ну, для чаювання
Вишию, в ній – дві людини:
Він і вона, а між ними кохання
Гроном червоним калини.
Якщо чесно, то цей вірш я ще вчора написала. Мала час, цілий день вдома була, хіба що до церкви ходила і в магазин. А потім почитала про смерті хлопців і ще деякі вірші ні про що і мене перемкнуло. Той з негарними словами я написала після оцього і теж вчора.