Без цілунку на вдачу і без тихого слова "прощай"
якось так все завершилось надто пекуче й невдало.
В одну мить ти пропав і картай же себе-не картай -
вже не дихати в такт нам вночі, як раніше бувало.
І ще вчора казав про бажання, цілунки п'янкі,
і ще вчора писав гарні фрази про ніжні обійми.
Та чомусь вони стали напрочуд такі нетривкі
і в вустах наших замість цілунків - словеснії війни.
Так пекуче чекати дзвінка і смішних повідомлень,
що раніше пташками летіли у мій телефон.
Та, мабуть, десь погасло те полум’я твоїх захоплень
і мені сумно грає на вулиці чийсь саксофон.
Я востаннє ці вірші про тебе писати б хотіла,
і забути усе, що з тобою раніше було,
як від дотиків танучи голубом в тьмі тріпотіла…
аби ж все отак просто як в фразі "було й загуло"….