Сьогодні, на татове свято
Мамо, я хочу в солдати.
Мамо, я буду як тато
Країну свою захищати.
І я буду добре навчатись,
Бо справжнім солдатом хочу я стати
Багато ще треба дізнатись,
Як тато пішов у солдати?
Йому довелось воювати…
Шли годы…курсант…офицеры…
Бои Халкингол и Мадрид
Но чекисты одни изуверы
В Мавзолее лизали гранит.
Я комбат, но иуда начштаба
Свой лживый донос настрочил
И многих с генерального штаба
Воентрибунал замочил.
Я присягу дал Родине честно
Почему же меня по этапу?
Но, как стало позже известно,
Наступил на звериную лапу.
Звери-чекисты, дьявол у власти
Лагеря…Соловки….Магадан…
За колючкой путевку порвали на части
Автоматы…собаки…Братан!
Как выжить? Я в землю вгрызаюсь,
Ногти стальные, кровавый тоннель.
Домой возвратиться я должен, стараюсь.
Меня согревает родная шинель.
Здравствуй, дом. Я так рад, но того я не ведал,
И как только шагнул на порог,
Мама: «Я не вірю, що ти когось прєдал!»
И вдруг комиссар мой нажал на курок.
Я упал на порог, на колени:
«Мама, я Родине честно служил!»
Молодой комиссар, уходя, в умиленьи:
«Ну что, командир, кто победил?»
Обняла меня мама, поседевшего сына,
Прислонившись к старой, скрипящей двери:
«Сину! Сину! Кличе тебе Батьківщина!»
Та не чує синочок її…
«Ти чужими світами воював з ворогами,
Скільки шрамів на тілі твоїм.
Півсвіту пройшов ти своїми ногами,
А ворог – жив у домі твоїм».
«Мамо, прости, ти мій свідок.
Ми вірності клятву давали вождю.
Ідол, давно мертвий ідол
І нині руйнує країну твою.»
«Я родила, ростила дитину,
Серцем плекала своїм.
Ти один в мене, сріблий мій сину,
Та я мати тепер вам усім.
Вставайте, синочки, вставайте!
Злітайтеся з різних світів.
Ви є українці – згадайте?!
Оживе пам'ять ваших дідів!
Хай живе Україна – колиска надії
Віри й любови – так Всевишній звелів.
Ми – українці, і є у нас мрії
Жити так, як Господь заповів.
ID:
580494
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 11.05.2015 18:03:34
© дата внесення змiн: 11.05.2015 18:03:34
автор: Юрій Фочук
Вкажіть причину вашої скарги
|
