Важкою втомою насунулися хмари,
О, як же ж хочеться, чи вмерти чи воскреснути,
Спинити війни, ненависть, пожари,
І привітати людство світлом-веснами.
Та де! Густіє злоба, не розвіється
Від того, що ми в спокої кохаємось.
Довкола Зло, і множиться і діється,
До Бога марно сумно ми звертаємось.
То нам за що? За то, що жити хочемо
Своїм життям, своєю, власне, Долею?
А не сидіти, як ЗеКа, навпочіпки,
Між смороду, в обіймах із неволею!?
Недешево, ой, вартує недешево,
Той шлях, що ми пройти сьогодні мусимо,
Та ми йдемо! З бруківки іскри крешемо,
Діди суворі з хлопцями безвусими.
Бо час настав, коли вже все проказано,
Коли вже пізно відвертати погляди,
Сьогодні герць з кацапською заразою,
Ми єсть і будемо довіку - Світло-Гордими!
Ераст Іваніцький
лютий 2015р.
