Ти ніколи не знатимеш,
Як я жила тоді,
Коли Ти відважився
На цей безнаркозний розтин,
І усіх скелетів
Чекала раптова амністія.
Все, що було цінного -
Колами по воді
Розпливлось умить
В осінньому часопросторі,
І лиш гострий біль,
Як кат з іржавими вістрями.....
Ти ніколи не знатимеш,
Як я тоді жила,
Коли "Ми" померло -
Його поховали без почестей,
І клінічну смерть
Як гіпотезу заперечено,
А на спільних спогадах
Вже застигла смола,
І грядущі плани
Повитирано дочиста,
І загаслі вікна
Дивляться в ніч приречено....
Ти ніколи не знатимеш,
Що довжелезний рік,
Я себе збирала
Знов, як дитина пазли,
І сліди від вістрів
Вже перейшли у загоєння,
І, як шлях Сізіфа
Щодень долав Чоловік,
З яким ми, як первісні,
Дивам даємо назви
І живемо нагі,
Ще на вході здавши озброєння...