"Невже, Україно, я зайвий для тебе?-
Геній науки спитався поночі.–
Невже я вигадував тільки для себе,
Хоч думав, що кризу долати ти схочеш?!"
Тепер він залишився геть без житла,
Тепер він непотріб, хоч розум як «сонце»,
Коли б наша влада ЛЮДЕЙ берегла,
То ми відчинили у світ би віконце.
«Невже, Україно, я зайвий для тебе?-
Питається вчитель, ховаючи сльози,
Я ж не працюю тільки для себе,
Я ж нашим дітям – початок в дорозі.
А в інших країнах, вчитель- престижно,
В нашій країні це бідність і бруд,
Гроші вкрадуть на машину торішню
І на освіту нам не дадуть»
«Невже, Україно, я зайвий для тебе?-
Зітхає в лікарні людей рятівник,
Бо бачить кругом ото біля себе,
Лише нерозумних малих лікарів.
І важко, і хижо від гадки такої,
Що лікарські зірки сидять по домах,
Бо влада і спроби не дАла малої
Піти на навчання без більших зарплат.
«Невже, Україно, я зайвий для тебе?-
Молодь кричить і сідає в літак,
Марячи кращим чимось для себе,
Хоч потім годує чиїхось дитят.
А в нашій країні і того б не мали,
Бо в нас на престолі звірі страшні,
І українці вже не кричали,
Коли обирали їх в знаці біди.
