Кохання щирого не знає ,
Зросла в поталі власних мрій .
За що Господь її карає
Тут оселивиши , серед змій ?
Чарівний стан , блакитні очі ,
Вродлива , як сама весна.
Принади має всі жіночі ,
Та позбавляє хлопців сна .
А щастя власного не має
Лиш споглядає часу плин,
Котрий за вікнами минає
Грішних , спокусливих картин.
Гарячих губ палкі цілунки
На її перли не лягли .
Чека від долі порятунку ,
Але не відає , коли ?
Коли омріяні картини
Любові втіляться в життя ,
Тоді ніхто вже не зупине
Сліз благодаті, каяття …
Сергій Бабінчук . 9.04.2013р.
