О юність – молодії віти!
Душа у вир летіла, як на крилах,
Тобі кохана ніс весняні квіти…
Як мить, життя, з тобою пролетіло.
Ах роки-роки, мила моя мила,
З тобою разом все пережили,
Бо ти мій ангел, а любов – мірило,
І всі ці роки - в радості були.
Які в нас діти! А онуки!
Чого нам треба, - ми щасливі вдвох,
Ми досі разом, разом наші руки,
Нема міцніш того, що дав нам Бог.
Для мене й досі ти одна-єдина,
Хоч твої коси покропила сивина,
Та очі волошкові, як перлина,
А в тих очах безмежна глибина!
Ще сяє сонце, ще у нас є сили,
Та в кожній стежці є таки кінець –
Не боїмося ми ні суду, ні могили –
Не розірвуть вони союзу двох сердець.
Пройшли літа, прийдуть онуки, діти,
Як стане час – нам шану віддадуть,
А наші душі, як сплетені віти,
Їх привітають, затишок дадуть.