Я створила собі ідола.
І тому Бог мені не пробачить.
Зорі теж просипаються вкритими,
І, можливо, тому ми не бачим їх.
Я не сплю. Я дивлюся на ідола.
І є щось, що ніяк не побачу.
Думка сльозами сточена-сріблена –
І від того лиш плачу я.
Заворожена, слухаю ідола.
У покірності – необачлива.
Він в поезіях все прочитує,
Але не каже.
Поки цензор в мені мучителем
І з ним битися не наважиться,
Ідол мій на плечах сидітиме…
Щоб зостатися.
В молоко – ложку меду: зігрітися.
Заморожена-бо в цій статиці.
Поки кисень у мене литиметься –
Поклонятися.
Ще момент. Гляну вгору. Привиділось?
Зорі небом самим вкриваються…
Підіймається сонце над ідолом
В нашій кімнатці…
