Біль втрати неможливо вгамувати
У серці дикий сум щемить
І спогади знов просяться до тебе ,
А ти далеко ... І до тебе не дійти.
Я дуже часто думаю про тебе,
Боюся щось забути і колись,
Вже не згадати наші дні веселі
І втратити таланти до віршів...
Ти так хотіла ,щоби я писала,
Ми мали разом підкоряти Львів,
Але натомість доля зруйнувала
Всі плани на майбутнє ,лиш за мить...
Я так багато не змогла сказати,
Шкода ,що не приїхала тоді...
Я буду все життя себе картати,
Бо я не вберегла тебе від бід...
Пробач мене... Пробач мені ,будь ласка
Приходь жива, хоча б у мої сни...
Разом з тобою зникла дружня казка
І не на день,а мабуть назавжди...
Не встигла попрощатися з тобою,
Не чула по -дитячому гарячих слів...
Хорошою була остання в нас розмова,
Коли ти щебетала від душі...
Ти так любила всі вірші про себе
Я б їх писала кожен день,
Якби я знала ,що блакитне небо,
Одного разу забере тебе...