Після всіх «Прощавай» ви побачитесь знову
Серед голих страждань хутряної юрби,
Коли місто співатиме їй колискову
І гойдатиме тихо в обіймах журби.
Після всіх «Не прощу» ви торкнетеся знову
Хай зненацька, хай поспіхом, стомлених рук.
І шумливі шляхи не почують розмови,
Що зливається з сяйвом неонових мук.
Після всіх «Забуваю» згадаєте знову
Вас самих – втікачів залізничних в’язниць,
Що без слова прощального в ім’я любові
Поселились в притулку коханих зіниць….
Після всіх «Не люблю» ви, мов в урвище , знову
Самогубцем, жертовно полинете вдвох
До тих променів в серці, що рано, весною
Спопелили сніги , які виплекав Бог.
І лише «Повернись», мов прокляття, вас знову
Поневолить в північних вогнях самоти....
Невблаганна для людства ця магія слова
Провела що кордони: ось «я» - прірва- «ти».