І зорі ті ж самі, і місяць на небі,
І світло навкруг, можна голки збирать,
В коханні є теж тут нагальна потреба,
Та в хату до нас вліз розлючений тать.
І не до кохання тепер в нашім Краю,
Бо КАРІЇ ОЧІ спливають слізьми,
Бо, майже щодня, КОЗАЧЕНЬКИ вмирають
І з ними щодня "помираємо" ми.
Почуй же нас, Господи, молимось щиро,
Від серця козацького смерть відведи.
Нічого не просимо, тільки лиш миру,
Почуй, порятуй нас з цієї біди...
Вірю в молитву, Патарочко! А ще вірю ,що Путін так забріхався, що більше ненає куди! Наближається КІНЕЦЬ! І знову сіятимуть зорі, і знову при місячному сяйві кохатимуться козаченьки, а карі очі не плакатимуть, а сміятимуться з радості, пригортаючи своїх милих козаченьків десь у вишншвому садочку!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
