Я вік не цілував твоїх очей, повік....
І затьмарила в руках, тебе несу мов зірку при свічках!
І посміхаюсь сам до себе, дурень.
Не ти її до неба воспівав, а з вищі зняв, осанною назвав.
Ти хто? Блаженний? Чи безумний?
- Я не святий, вона, то камінь мій надтрунний!
Хай я згрішу, помрем в один ми час, і замете вітрами нас.
Дві лаври виліплю, з землі, та глини,
До першого дощу, це храм її спочини.....
