Промокло все і спогади й душа..
А дощ і далі падає безмірно ,
Твої солодкі звабливі уста -
Це щось таке безмежно-неймовірне…
До нитки позмокали черешні̀
Спокусливо простягнуті в долонях..
Навколо мокрих нас ані душі
«Ми – божевільні! » - стукає у скронях…
За руки взявшись, згадуємо вальс,
Найглибші не минаємо калюжі…
Розкидані черешні не для нас
І цей весняний дощ…такий байдужий..
