Немов той метелик, лечу я до тебе,
Ти вогником сяєш в скаженій пітьмі,
Слова всі для тебе, всі мрії про тебе,
Твій образ я бачу лише уві сні.
Ти – мрія, ти – казка, ти – янгол й диявол,
Засів мені в душу, прошу відпусти,
На тебе молюся, тебе проклинаю,
Бо зміг закохати, а після зректи.
Ненавиджу, чуєш, тебе і кохаю,
Ці два почутті поєднались в мені,
Та в краплі ненависті мрія згасає,
Та мрія реальна, а ти, чуєш, ні.
Твій образ у мріях своїх я створила,
Кохала його і, як скарб, берегла,
Та нещодавно для себе відкрила,
Насправді фальшива любов та була.
Хотіла з тобою любов я пізнати,
Хотіла з тобою злетіть до небес,
Хотіла співати, хотіла кружляти –
Та сон усе це, не існує чудес.
Не зміг і любов ти мою зрозуміти,
Розгледіти вогник в самотніх очах,
Ти міг лиш сміятись і біль завдавати,
Не тямлячи смислу в палких почуттях.
Твій дотик, як сонце, зігрів мені душу,
Твій погляд у серце надію вселив,
Та очі твої позабути я мушу,
Бо ти, лише ти, ту надію розбив.
Раніше не знала я зовсім спокою,
Бо серце німіло від погляду й слів,
Душа відлітала услід за тобою,
Та ти цього досі ще не зрозумів.
Нарешті душа моя вирвалась з клітки,
Побачивши справжнє обличчя твоє,
І серце не плаче й не рветься на нитки,
Співає від щастя, бо вже не твоє.
ID:
50213
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 07.12.2007 10:14:21
© дата внесення змiн: 07.12.2007 10:14:21
автор: Алекса
Вкажіть причину вашої скарги
|
