Чом зажурились браття українці,
Чом похилили сумно голови свої,
Не переможуть нас поляки, ані німці,
І не зламають всі міцні киї.
Зціліть старі нестерпні рани,
Не дайте ворогу надії на удар,
І ми як фенікс з попелу повстанем,
І знов запалимо затушений ліхтар.
Нехай говорять все давно минуло,
Нехай говорять - це лише слова,
Та рвуться в бій серця, які проснулись,
Лише чекають заклику - до тла!
