Серце крига огорнула,
По жилах холод струменів,
Жити було їй геть не сила,
Її біль втрати всю точив.
За що у кого запитати,
Вона той біль в собі несе,
Як їй його угамувати,
Хто відповідь їй дасть на все.
Єдиний син її покинув,
Пішов у вічність назавжди,
Куди, рідненький, ти полинув,
Шукати, де скажи сліди?
Скажи чим, Боже, завинила,
За що несе той важкий хрест,
Геть голова вся посивіла,
Єдиний син був, як той перст.
А в хаті лиш його світлини,
Що спомин їй вони несуть,
Шкода її і для родини,
Та біль нічим вони не вб’ють.
Вночі самотня вона плаче,
Світлину горне до грудей,
Не може бути вже інакше,
Чому не так, як у людей.
Вже час і внуків колихати,
Та залишився лише біль,
Самотній віка доживати,
Швидше б до сина – її ціль.
