"Веселі" дні, тяжкі та безпощадні,
Вони спішать на побачення усі.
А ми такі замріяні, нарядні,
Діти, батьки, бабусі, дідусі...
Ми так живемо завзято і цікаво,
Садимо слова у свій город.
Надіємось, що нам не скажуть, -"Чао!",
І що не наш наступний поворот.
Та якось так воно часом буває,
Що молодий загинув, не старий.
І це нас ніби на трошки оживляє,
Та ж яка ціна - коханий, дорогий?
Може досить малювати ці картини,
Уявою на чистій власній долі.
Віддалятись від єства свого -Людини,
Й,напевно, зомбуватись вже доволі?
