Гірка і прикра твоя доля,
Націє , що без народу,
Бо змертвіла уже душа
Україського мужнього роду!
Нащо предки наші колись,
Віддали своє життя,
До останньої миті боролись,
Сподіваючись на майбуття?
Вони мріяли про свободу,
Сподіваючись на усіх нас,
Полонені свого народу,
Дух вогненний якого вже згас.
Схаменися, народе мій щирий!
Невже стали ми слабші за всіх?
Без народу наша Вкраїна –
Ось найстрашніший наш гріх!
Як дівчина вона безсила,
Що в полоні залізних кайдан.
Усі землі слізьми окропила
І схилила скривавлений стан.
Що є духу заголосила:
«Я благаю,народе мій!
Я ніколи тебе не просила:
За свободу до смерті стій!
Стій незламно й,упавши, – вставай!
До знемоги борися, благаю.
І забрати свободу не дай –
Це останнє, що я тепер маю».
Вже блакитнії очі змертвіли,
Вже не чути серцебиття.
Вороги б її так не убили,
Як вбиває сучасне життя.
Люди продажні,але не всі.Вірш гарний....
