У пам’яті моїй цвіте пахуча квітка.
Красою незрівнянна, молода.
Ти ніжно так цілуєш її тонкі пелюстки
Й н мене поглядаєш, стискаючи в обіймах.
Колись вона зів’яла і ти пішов від мене,
А я сама стояла – і лиш безмежне небо!
Навколішки благала я щастя от рослини,
Але ж вона зів’яла і обтрусила цвіти…
Йди собі, мій любий, напевно, так і буде,
Що я одна зостанусь й дивитимусь в вікно.
А ти там помаленьку, забудь мене і згадуй,
Як ти у чистім полі пелюстки цілував.
