Ти горнешся до природ,
Бо це згадка Едему.
Всі прагнуть його,
Бо це - тепло сивих
Сліз, що стікають
По порохнявій щоці
пророка.
І вони радісні.
Дерева розцвіли пізно.
Надто сумно їм було.
Вони ж несмілі,мов закохана юнка.
Я ж мовчики йду лабіринтом.
Я прагну його.
Торкаюсь стін і чую схлипування
виходу.
А ноги обмащені в'язким сумнівом.
Свобода? Це невдячний бік
Пережитого рабства.
Поки є стіна, є об що спертись.
А вихід - це дика і розбурхана пустеля.
Лиш одиниці підкорять її,
А до того вона їстиме свобобездумних нас.
