Якось ітимеш мокрою дорогою
Й пітнітиме від спогадів чоло...
Цілунки перші з ніжною тривогою
І як в тобі з'являлося тепло,..
як непомітно сонячними бліками
тебе взяло усього в небеса
і, сьоме проминаючи, повіками
затамував, мов подих, чудеса...
ти прозріваєш: "Що за помутніння!..
В моїх думках - лише сучасний рай!
Й минулого простуджені сп'яніння
уже не в тему тут, чорт забирай!
Хай та любов заблудиться з минулим!
Хоч і комком у горлі застряє...
Здавалося - затерлася намулом,
але і досі, сука, дістає!"
