Зорі споглядають скоса
Ти, по місячній дорозі боса,
Мандруєш мовчазним дитям,
Шукаєш в щастя вороття.
В очах блищать жаринки болю,
А за душею купа гною,
Тупе, безмірне лицемірство
Давно ти пережила вбивство:
В собі людського духу й сили,
З колін піднятись не схотіла.
Плюють у душу? Так і треба!
Сама в собі ти стерла небо,
Шукай ти винних лиш в собі,
Бо людям байдуже завжди...
Для інших завжди будеш фоном,
Нетреба вірить забобонам.
Яке життя? Які турботи?
Вдягнула маску та вперед!
Шукати нової бидлоти,
В житті багато їх тепер...
