(переклад вірша Ірини Ханум)
Втечем туди, де шепіт хвилі звик
Плекати слух, а простір пахне морем,
Де на світанку сонних чайок крик
То у мажорі чути, то в мінорі.
Де напряглись вітрила бригантин
У мареві рожевім небокраю,
Де б`ється кров стривожених судин,
І недоторкою я бути не бажаю.
Сп’янію, певне, та не від вина,
І буде в погляді моєму таємниця.
Бо зрозумію: я твоя сповна
І наша зустріч, явно не дрібниця.
Край моря кипариса мінарет,
Проткне вершком небесну синь сувору,
А на трюмо залишиться букет
Троянд червоних, що наріжеш скоро.
І нашу теплу і мяку постІль
Вкарбує память, як шматочок раю.
По краплі випєм наш любовний хміль.
Я просто жінка. Зовсім не свята я.
--------------------------------------
СБЕЖИМ ТУДА, ГДЕ РОБКИЙ ШЕПОТ ВОЛН...
Ирина Ханум
Сбежим туда, где робкий шепот волн
Ласкает слух, а воздух пахнет морем,
Где на рассвете сонных чаек стон
То слышится в мажоре, то в миноре.
Туда, где парус виден вдалеке
В прозрачной дымке алого восхода,
Где так легко лежит рука в руке
И нет желанья строить недотрогу.
Я стану пьяной, но не от вина,
Во взгляде будет, как и прежде, тайна.
Лишь там пойму, что я давно твоя
И наша встреча вовсе не случайна.
У моря кипариса минарет
Проткнет иглой темнеющее небо,
А ты положишь на трюмо букет
Из роз пурпурных, что нарежешь где-то.
И теплая просторная постель
Для нас покажется кусочком Рая.
По капле выпьем наш любовный хмель,
Я - просто женщина, а не святая.
