Знайомі ми з ним не так вже і давно. Рік напевно. І познайомились випадково. В нього на подвір’ї. він розмовляв з татом, а ми з Аліною просто зайшли по нього. Аліна підійшла до нього щоб привітатись, я стояла з боку. Соромно все-таки. Він косо подивився на мене.
- привіт. – тихенько пробурчала я, щоб не здаватись з першого погляду зовсім тупою.
- Привіт. – мило привітався зі мною Рома.
Поки Аліна говорила з ним, він непомітно та зацікавлено дивився на мене, а я просто не знала де мені діти очі.
Він стояв без футболки, а тільки в джинсах. Вдавав вигляд що допомагає батьку, а сам думав про своє. Попри нього пролетіла бджола. Він почав смішно махати руками, і хотів її послати, але стримався. Вихований.
Рома попросив почекати його, поки закінчить допомагати, і збереться. Ми з Аліною сіли на лавочку, з іншого боку його будинку.
Через 10 хвилин появився. Але попросив почекати ше так хвилин 15. Поки він перекидувався з Аліною словами, то знову на мене дивився. В нього такий милий погляд.
Але 15 хвилин не довелося чекати, він зібрався раніше.
Сам він надзвичайно цікавий. Дивно поводить себе, різкі перепади настрою: один момент веселий, і практично готовий зробити щось божевільне, а в інший моменти він вже м’який і ніжний. Тихенько собі слухає музику, мовчить і нікого не чипає, і не хоче щоб з ним говорив хтось. Сам добрий за характером. Ну принаймні до мене він досить таки непогано ставився. З почуттям гумору. Вміє обісрати людину, але ніколи не знає міри. Ну знає. Коли хтось змусить його замовчати, або хтось почне говорити про Л2. (Про Л2 він може говорити вічно. Це, напевно, улюблена тема розмови хлопців. Ніколи не розуміла суть цієї гри. Хоча, якось хтось мені сказав що там можна вигравати гроші. Це мене зацікавило. Але не настільки щоб починати грати.).
В нього маленькі чорні очі, волосся темне. Вищий за мене, і ненабагато старше. На півтора року. Ні, на два. Хоча він і худий, але сильний. Саму це здивувало. Я завжди думала що хлопці-задроти худі і слабкі. А цей особливий. Він зовсім не такий як інші. Своїм дивним поглядом може заглянути прямо в мою душу. А я , дурепа, відвертаюсь, бо не можу дивитись у його карі очі. По поведінці людини він може відчути про шо людина думає. Мої думки він зрозумів відразу, по моєму дурному погляду. Я не вмію дивитись у його очі. Я люблю його. І він, здається, здогадується. Ні. Знає. Впевнений що знає. Завжди впевнений у собі. Ну і по моїй дикій посмішці якраз і помітно, що він мені не байдужий. Хочу взаємності, любові, тепла, і всякої милої фігні)
Агата Кристи, Би 2, Люмен – А мы не ангелы, парень
От вона мені завжди з ним асоціюється. Так падав дощ. Ми з Аліною сидимо на бетоні , біля якихось вікон Прикарпатського Університету, а він ходе туда-назад, слухає ту пісню, і тихенько підспівує собі, непальоно переплутуючи слова куплету.
- Ром. А Ром. Їдь на Україна має талант. – єхидно намагаємося його підїбати.
- Ну, от бери Аліну з собою. Як бек-вокал буде. – сміємось разом.
У відповідь він просто посміхнувся, і перекривився. І тихенько продовжував співати.
ID:
391858
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.01.2013 16:54:59
© дата внесення змiн: 24.06.2013 13:37:48
автор: Ірина Овчіннікова
Вкажіть причину вашої скарги
|
