присвячується Тетяні Дануці
Як шкода, що не знав тебе раніш,
Краси подібної не знав я, схоже...
Та зараз смуток розганяє вірш,
Бо серце твоє зайняте... О, Боже,
Навіщо познайомив Ти мене
Із шармом дівчини з блакитними очами?
Коли́ ж тепер це почуття мине,
Оточене буденними речами?
А знаєш – досі я не відчував
Кохання в серці своїм. Ніби, дивовижно –
Але в житті і не таке бува.
Цінуй своє кохання – віддано і ніжно.
Я вдячний долі за знайомство це,
Але, водночас, мов би, і шкодую.
Не завжди цінував я так усе.
You maybe don`t know me at all. Oh, do you?
An english has created circumstance,
That made acquaintance with girl like flower.
And in my heart I felt it like romance,
But word by word and finished talking our.
I understood, you had been someone`s bride,
And still you are. No one will change it ever.
So make your life as well as let your pride,
And if we farewell – farewell forever.
Я в серці зберігаю образ твій,
До поки честь і гідність дозволяють.
І знову всі різноманіття мрій
Зі сміхом серце моє оминають.
Тож, прощавай, о почуття моє.
Неси вродливій щастя ти людині,
Якій віддав би серце я своє...
Та що воно без почуття віднині?
У серці твоїм є уже любов;
Цінуй її над все, як рідну мову.
А як колись зустрінемось ми знов,
То посмішка замінить нам розмову.
Розсудливо, навіть з перебором! А якщо не здаватися так просто без розвідки? А якщо твоє кохання і для неї відкриття? Або те , інше - тебе перевірити?... В усякому разі не зостанься з носом!