Постійний біль, постійний сором,
За роки, що прожив дарма.
Уже давно минуло сорок,
Та розуму все ще нема.
Нема, та мабуть вже не буде,
Бо ніде більше його взяти.
Невдачі пам'ять не забуде.
Вічний "покой" лиш виглядати?
Бо немає в світі щастя,
Немає спокою і волі,
Лиш негаразди та напасті
Супутники життя і долі.
І так щодня, і так щоночі,
Пече у грудях ніби жар.
Про те, що бачили ці очі,
Руками зась, тому й печаль.
