І раб повстав і вирвав пану очі,
І зрізав серце з тіла упиря,
І досі зуб у батрака скрегоче,
Йому пора втікати за моря.
В корито м’ясо скинув, досі тошно,
І злість все не проходить від ясси,
Бо жив сатрап через рабів заможно,
А долі їхні пхав за пояси.
Терпів, корився, ну а потім гримнув,
Бабахнув, наче тисячі громів.
Це ніби голову у воду зимну,
Тепер несправедливості він змів.
Дозволив сам собі раб царювати,
Він сам керує кораблем життя.
Жагу до волі вам не зруйнувати,
Хто ж ризикне – заплатить каяттям.
Не смійте віддавати свою волю!
Вона лиш Вам служитиме, як дар,
Бо інші волочуть її по полю,
А Ви із нею Одіссей і цар!