чи думав ти, що до дощу байдужа,
він не лякає, не пройма мене,
що погляд мій від болю тихо сушать
слова твої, лиш спогляну Моне?
я наче та картина відболіла:
туманне серце, голова ясна...
о скільки вже почула. прогоріло,
переболіло - як Моне жива,
і як Далі картини, що у русі:
не запитали, кажуть, - оживіть!
і я живу...
Моне й Далі, ми мусим,
нас не питають,
просто кажуть
жить
