Вона, звісно, не ти,
Бо ти, звісно, ніхто.
Сміюсь я голосно-
Згадую те шапіто.
Я, все таки, сліпий,
Якщо не бачив сам,
Як ти від мене берегла
Свій небезгрішний храм.
Нехай, я хам, та я плював
На всі твої слова,
На всі ті погляди,
Де очей твоїх синява.
Чи вони не сині?
На них я теж плював.
Тоді сказати це
Я сміливості не мав.
Та зараз все інакше,
Зараз, мабуть, щасливий,
Пишу вірші, та не тобі,
Життя стиль неквапливий.
