Мені не потрібна кава, я спокійний…
Вона гірка! А мені, достатньо цього «гіркого нехтування»
Я змушений мовчати і просто чекати
Ніхто не знає, чому мені коштує це чекання…
Стало байдужим все навколо
Книга не реагує, тільки заповнює мої роздуми склом
Відтепер мені заборонено думати про щось
Я знаходжусь у тиші та спокої,
проте до останнього ніяк не можу звикнути…
Хтось з неба змінив мою настирливість на впертість
Це ще один знак, мені тримати дружбу з мовчанням
Звідти ніхто не радив, ніхто нічого не казав
про те чи потрібно щось добавити,
а можливо, навпаки, стерти?!
Також, я забув, що таке нерви
Просто стрес мене вербує
І знаю, що безрезультатно йому опиратись, це в крові…
В ті моменти я згадую тебе і, мимоволі нікому не кажучи, насолоджуюсь тобою…
Зараз вечір: тепер цукор змішаний з чаєм
І хтось, під штучним сяйвом вечірній ліхтарів тихо п’є вдома своє улюблене капуччино
Я надіюся, (а ось тут я впруся і скажу) «точно знаю
Що хтось теж про мене думає: без нервів і просто чекає простої щирої зустрічі…