Прожити всі людські життя
Я міг би знову й знову, й знову,
Прожити їх думки і їхню мову,
Прожити кожне їх серцебиття.
Побачити усе геть різними очима,
В уяві витворити свій химерний світ,
Відчути кожну забаганку і душі політ.
Побачити, що в серці, за залізними дверима.
Прожити всі життя людські
Я зміг би, я це відчуваю.
І, може, цим себе я покараю
За задуми свої диявольські.
Я хочу їх прожити, щоб дізнатись
Для чого створені ми та існуємо на світі?
Чому не залишились ми в палеоліті
І маємо напружуватись і старатись?
Людські життя прожити всі.
Повинен це зробити я обов’язково!
Щоб віднайти ту істину, одне лиш слово,
Яке, напевно, є ще на папірусі.
Наблизитись до правди, до знання
Я можу, хочу, потребую, маю!
І кожен раз себе я сам питаю:
Хіба найбільша істина – кохання?
Людські життя усі прожити
Я можу ради тебе, моя мила.
Ти додала в моє життя красу і силу.
Усі життя існують, щоб любити!
