Наш родинний герб: два кухлі, які в ручках тримають геральдичний щит із сімейним девізом: «Пий до дна», увінчують розлогі оленячі роги, повернуті у напрямку кухлів. Скільки не спрямовували їх догори, шоби корону нагадували, так ні ж – все до кухлів звалюються…
Із часів посадки нашого геніалогічного дерева, мої предки свято наслідували сімейному девізу, від чого в рисах мого обличчя авторитетні експерти знаходять всі ознаки шляхетного виродження. Це тому, що сімейні шлюби в нашій родині, як і у кожній шляхетній династії, відбувалися виключно в рамках вузького кола: «Хто не п’є – той не з нами!». Мої необачні предки розтринькали всю родинну маєтність: що в карти програли, що пропили, що на жінок розвіяли… Так що, коли до влади прийшло закрите акціонерне товариство «Ленін, Сталін та Ко», реквізувати вже було нічого і мою родину внесли до списку справжніх пролетарів. У такому статусі родина і перебувала, успішно співпрацючи із акціонерним товариством, аж до його банкрутства, ніколи не роблячи навіть натяків на наше глибоко закопане шляхетне коріння.
Я би і до цього часу не довідався про таємницю свого шляхетного походження, якби не щасливий випадок: риючи колодязь під «альтанку для роздумів», а по простому – під вбиральню, під нашим генеалогічним деревом, у народі це дерево по простому називають яблунею (а дідька б людство так би розмножилося, якби не її плоди). Так ось – риючи колодязь під фундамент я помітив між корінням генеалогічного дерева якийсь чудернацький предмет. Генетична пам’ять зразу ж підказала: а це ж він – наш фамільний герб! Тим більше, що після відмивання він виявився із щирого золота…
Ось де коріння мого прізвища – Пивнович! Тим паче, що і моя мала батьківщина йменується Пивновичі… Ось звідки бере коріння моя стійка відраза до грубої фізичної праці – я ж генетично до влади запрограмований.
Коли програма нарешті спрацювала і я добувся до влади, моїм першим кроком стало відновлення блиску потьмянілої родинної честі. І я повернув до родини втрачену маєтність: Мержигорбики, Сухоруччя, Прилипки та й усяку дрібноту на кшталт мису Ап-Чхи.
- Кельнере, ще по кухлику на всю компанію!
Найбільш за все, окрім усіх відомих чоловічих втіх, я полюбляю, щоб критикували… Посада в мене така, щоби садити, а без критиків кого ж посадиш? «Злодюг садити!» - підказуєте. Та на них де місця не вистачить… Хто ж у нас не краде? Правду кажучи, той що не має де красти…
Хабарників? То ж таких іще більше… До того ж – це є електорат! А хто ж при здоровому глузді буде пиляти гіляку, на якій сидить? Ось на критиків місце якраз знайдеться, так що – ласкаво просимо, шановні критики, до тих що вже сидять.
- Іще по кухлику? Напакуєшся на роботі самими канапками… Я дільничним у нас в Пивновичах служу… Припхаєшся змучений додому, залізеш в альтанку під генеалогічним деревом і думаєш, думаєш, думаєш…
А вам щось не те здалося? Що, вже і помріяти не можна?
Ну, що ж, шановне товариство, висушим іще по останньому і мені на службу час. Я в центрі по справам!
ID:
320253
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.03.2012 23:47:10
© дата внесення змiн: 08.03.2012 23:47:10
автор: Антон Лягушкін
Вкажіть причину вашої скарги
|
