Сміялась неба синява,
І колосилися слова,
Неначе квіти польові.
Та пам’ятаю лиш одне,
Що шепотіла у траві:
Люби мене, люби мене.
Летіли хмари кучеряві
І серпанкові сни смагляві.
Але тепло, і щастя, й літо –
Усе мине, усе мине.
Так щебетали синім цвітом
Люби-мене, люби-мене.
А ми не йняли тому віри,
А ми не знали щастю міри.
Збирав ти квіти польові.
Та лиш одне, та лиш одне,
Що залишилось в голові –
Люби мене, цілуй мене.
Та розійшлись шляхи широкі.
А незабудки ясноокі,
Що розросталися охоче –
То відклінне, то відклінне.
Приносив вітер з полуночі:
Забудь мене, забудь мене.
Ніхто не зна своєї долі.
Рясніють квіти дрібні в полі.
Тепер шепочуть тихі роси,
Що все, як літо, промайне.
Я заплітаю в свої коси
Люби-мене, люби-мене.
26.02.2012р.