Нічний сторож міського моргу #3, Степан Іванович, прокинувся від якогось незрозумілого звуку. Кліпаючи очима, намагаючись скинути з тебе похмільний туман, він повільно підвівся з ліжка. Покрутивши головою в пошуках годинника, Степан Іванович прислухався.
"Мабуть наснилось" - пробурмотів старий, і пірнув рукою під ліжко, памацуючи папівпорожню пляшку розведеного спирту.
Гуп... Долинуло звідкілясь.
"Що за чортівня?" - вилаявся Степан Іванович, і випустив пляшку.
Гуп... Гуп... Лунко пролунало знов.
Степан Іванович працював у морзі вже більше десяти років, і на пам'ять знав всі його секрети. Знав кожну тріщину на кахельній підлозі. Знав кожен звук моргу. Старий дуже дратувався, коли чув щось на кшталт "тихо паче в морзі". В морзі ніколи не бувало тихо. Вдень і вночі гули рефрежератори холодильників, крапала вода, з неремонтованого крану. А лампи, зі своїм холодним світлом, яке, здавалося, спеціально вигадали для таких приміщень, періодично цокали та дзинчали.
Але це гупання, яке почув сторож, випадало з усіх звичних для моргу звуків. Повільно підбившись, старий вийшов зі своєї кімнатки в довгий коридор, і роззирнувся навкруги.
Гуп... Звук лунав зі сторони морозильних камер.
"Що ж це діється?" - запитав сам у себе старий, і пошкандибав у бік гупання. Йдучи Степан Іванович пригадав розповіді, як до моргу потрапляли живі люди, яких випадково приймали за мертвих. Проте на його практиці, таких випадків не траплялося.
Гуп... Гуп... Звук долинав все частіше і частіше.
"Точно, якогось п'яницю з жмуром переплутали" - подумав старий і крикнув - "Та не калатай! Зараз я тебе випущу".
Підійшовши до холодильників Степан Іванович одразу вираховував з якої саме камери долинає стукіт, і наблизився до неї.
"Не бійся. Ще трошки" - промовив він, тягнучи на себе ручку камери. І тут його охопила темрява.
Розтин Степана Івановича робили тут такі, в морзі #3. Згідно свідоцтва, смерть наступила в наслідок алкогольного отруєння.
Єдине, що здивувало лікарів, в цьому випадку, це те, що з відчиненої камери зник небіжчик, якого привезли ще тиждень тому.
(продовження, сподіваюся, буде)
ID:
312359
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.02.2012 19:02:13
© дата внесення змiн: 08.02.2012 19:02:13
автор: Satarialist
Вкажіть причину вашої скарги
|
