Я належу тобі,
Як будівля належить цеглині.
Ти – автор моєї картини.
Принаймні,її головної частини.
Ти параметр a,
Що моє визначає рівняння,
Драматичний саспенс,
Моє гірко-солодке кохання.
Я зникаю в тобі,
як зникають зірки на світанку,
В моїм серці дірки,
І душа витікає із ранки.
Ти мої окуляри -
Розфарбовуєш світ кольорами,
Я без тебе сліпий,
Бо кохаю тебе до нестями.
Я відкрився тобі,
Як відкрився СімСім Аладіну.
Ти - володар моєї душі,
Ти - притулок мого пілігриму.
Як би я не втікав,
Мене щось повертає до тебе,
І тихо смикає за рукав:
-Чуєш, друже…Вона – твоє Небо.
P.S. Справжнє неможливо підробити.
